Світ Молоді

Фото Г. Синяк

Студенти Пирятинської філії Європейського університету Денис Пташник, Наталія Терещенко, Альона Коваленко та Максим Злочевський на святкуванні Дня українського козацтва.
Фото Ганни Синяк.

Студент, аспірант, викла-дач, працівник рекламного бізнесу, молодіжний лідер і просто хороший хлопець. І все це в одній особі. Знайом-тесь: Віталій Нагорний.

- Віталію, коли я набираю номер твого мобільного, то замість гудків голос повідомляє, що я зателефонувала до адміністрації президента. За цим жартом – великі амбіції?
- Слова, певно, мають матеріальну основу й можуть впливати на реальні події в реальному житті. Просто хочеться щось змінити в нашій державі. Можливо, ці слова щось змінять у моїй кар’єрі, і я зможу стати корисним для своєї країни.
- У якому віці в тебе проявилися лідерські якості?
- Я ніколи не був офіційним лідером: не був старостою ні в школі, ні в університеті. Але завжди був лідером неофіційним, бо до мене тяглися люди, зверталися за допомогою. Це ще зі школи. У мене питали поради, до моєї думки прислухалися. Лідерство ж «офіційних лідерів» визначалось суто номінально – функціями, які вони виконували в колективі. Але за порадою до них ніхто не йшов.
- У школі, скажімо, неформальним лідером часто стає той, хто може зірвати урок, у кого можна списати. Ти таким грішив?
- (Посміхається). Безумовно, допомагав однокласникам виконувати шкільні завдання, за це вони мені вдячні, ми й досі згадуємо, як колективно писали контрольні роботи.
- Де ти навчався?
- Народився я в селі Мартинівка Гадяцького району на Полтавщині, але батьки переїхали, і навчався я в Петрівсько-Роменській загальноосвітній школі, яку закінчив із золотою медаллю у 2003 році. Брав участь у різноманітних предметних олімпіадах, мав перше місце на конкурсі учнівських дослідницьких робіт Малої академії наук по Полтавській області. Цього літа закінчив історичний факультет Полтавського педагогічного університету імені В.Короленка, також з відзнакою. З 2005 року навчаюся на факультеті права і підприємництва Харківського національного університету Міністерства внутрішніх справ – здобуваю спеціальність юриста.
- А ще аспірантура й додаткова робота. Тобі не важко навчатися і працювати?
- Ще з дитинства орієнтувався на свою старшу сестричку, яка багато чого вже досягла в науковій і адміністративній кар’єрі. Я завжди хотів досягти не менших успіхів, ніж вона. Це не було змагання між нами, але дух конкуренції допомагав. Я за гороскопом Телець: для мене чим більше роботи, тим краще. Коли немає чим зайнятися, я нудьгую. А педуніверситет значно полегшив мені навчання в університеті МВС, оскільки багато дисциплін я вже проходив.
- Віталію, я знаю, що в педагогічному ти вже викладаєш. Як почуваєшся по інший бік викладацької кафедри?
- Взагалі-то, ще з дитинства мріяв стати вчителем чи в далекій перспективі викладачем – можливо, тому що в жилах тече вчительська кров, адже батько й мати також учителюють, та й сестра працює викладачем. У мене є запал, жага передавати досвід і знання молодшим поколінням. Це навіть не стільки заради матеріальної вигоди, скільки для душі. З лекції завжди йду з добрим настроєм, бо бачу зацікавлені очі студентів, майже своїх ровесників, які з увагою мене слухають.
- Ти вже кілька місяців - в УНМ. Який бачиш потенціал цієї організації?
- Українська народна молодь – досить потужна організація, але на засіданні координаційної ради з виступів представників інших областей я дізнався, що в багатьох регіонах вона існує лише номінально й налічує кілька десятків членів. Найбільші осередки є на Заході України та Чернігівщині. Тож потрібно нарощувати чисельність – і не просто заповнюючи якісь бланки, а залучаючи ініціативну, енергійну молодь, яка бажає щось змінювати. У нашому статуті записано, що кількість членів, старших 28 років, не повинна перевищувати третини, але навіть у керівних органах багато людей старшого покоління. Я думаю, що й до керівництва треба більше залучати молодих, 20-22-річних. Плюс у тому, що зараз ми структурно організовуємось, але водночас і бюрократизуємось. Як на мене, в молодіжному громадському об’єднанні першочерговим завданням повинно бути не заповнення бланків, хоча це теж важливо, а проведення якихось акцій, заходів, на які потрібно залучати хоч мінімальне фінансування, спонсорську допомогу - все це слід централізовано координувати.
- Хто твої найближчі друзі, однодумці?
- Наш історичний факультет завжди формував «незгодні уми», які здатні мислити і змінювати суспільство. І створювати обласну організацію УНМ (поки що де-факто, але незабаром ми її зареєструємо офіційно) мені допомогли мої однокурсники, які мають активну життєву й громадянську позицію. Це Іван Козир, Артем Гладун, Михайло Кійченко, Андрій Філіпський. Я переконаний, що разом з ними ми розбудуємо організацію Української народної молоді не тільки в Полтаві, а й по всій області.
- Як рідні ставляться до твоєї громадської діяльності?
- Позитивно. Вони завжди бачили мене в громадському русі, тому сприймають усе схвально. Дружина Інна, з якою побралися рік тому, - це мій перший друг і порадниця, вона завжди поруч, у всьому підтримує і допомагає.
- Чим іще цікавишся, які твої захоплення?
- Вільний час віддаю передусім розробці наукових проблем, зокрема, з історії держави і права України. Ще займаюсь рекламним бізнесом – це допомагає прожити, бо приносить заробіток. Люблю спорт – граю у волейбол, теніс.
- Віталію, нас знову чекають вибори, а студенти, як правило, на виборах заробляють. При цьому більшості з них байдуже, за кого агітувати, аби лише платили гроші. Як ти до цього ставишся?
- Мушу визнати, що свого часу таке пройшов і я. Це нині держава вже на належному рівні забезпечує студентів стипендіями. А коли стипендія була 40 гривень, часто-густо доводилося працювати навіть на кілька політичних партій, щоб заробити на хліб. Тоді, в тій ситуації, вважав це виправданим, але тепер, коли матеріальне становище студентства поліпшилось, думаю, молодим людям треба чітко визначитися із своїми політичними орієнтирами, і якщо працювати на когось (неважливо, яка це буде партія, у кожного свої політичні погляди), то це має бути одна політична сила, щоб не зраджувати свої переконання і моральні принципи. А працювати на партію, якій симпатизуєш, - роздавати листівки чи бути членами дільничних виборчих комісій і спостерігачами - це нормально.
Запитання ставила
Настя ТОПОЛЯ
Фото автора